Роль батьків у розвитку дитини

У гарних батьків виростають гарні діти. Як часто чуємо ми це твердження. Але іноді важко пояснити, що ж це таке – гарні батьки. Майбутні мама і тато думають, що гарними можна стати, вивчивши спеціальну літературу чи опанувавши особливі методи виховання. Безсумнівно, педагогічні і психологічні знання необхідні, але одних знань мало. Чи можна назвати гарними тих батьків, які ніколи не сумніваються, завжди впевнені у своїй правоті, завжди точно уявляють, що дитині потрібно, і що їй можна; які у кожну мить часу знають, як правильно підійти, і можуть з абсолютною точністю передбачити не тільки поведінку власних дітей у різних ситуаціях, але і їхнє подальше життя? Батьки складають найперше суспільне середовище дитини. Особистості батьків грають суттєву роль у житті кожної людини. Невипадково, що до батьків, особливо до матері, ми думкою звертаємося у важку хвилину життя. Разом з тим, почуття,якими забарвлені відносини дитини і батьків – це особливі почуття, відмінні від інших емоційних зв*язків. Специфіка почуттів, що виникають між дітьми і батьками, визначається, головним чином, тим, що турбота батьків необхідна для самого життя дитини. А нестача батьківської любові – дійсно життєво необхідна потреба маленької людської істоти.

Перше й основне завдання батьків – це створення у дитини впевненості в тому, що її люблять і про неї піклуються. Ніколи, ні при яких умовах,у дитини не повинні виникати сумніви у батьківській любові. Найприродніший і найнеобхідніший з усіх обов*язків батьків – це ставлення до дитини, в будь-якому віці, з любов*ю і повагою. Глибокий постійний психологічний контакт із дитиною – це універсальна вимога до виховання, яка в однаковому ступені може бути рекомендована всім батькам, контакт необхідний у вихованні кожної дитини в будь-якому віці. Саме відчуття і переживання контакту з батьками дають дітям можливість відчути й усвідомити батьківську любов, прихильність і турботу.

Основою для збереження контакту – є щира зацікавленість в усьому, що відбувається в житті дитини, зацікавленість до його дитячих, нехай самим дріб*язковим і наївним, проблемам, бажання зрозуміти, бажання спостерігати за всіма змінами, що відбуваються в душі та свідомості зростаючої людини. Цілком природно, що конкретні форми і прояви цього контакту широко варіюють, у залежності від віку й індивідуальності дитини. Але корисно замислитись і над загальними закономірностями психологічного контакту між дітьми і батьками в родині. Контакт ніколи не може виникнути сам собою, його потрібно будувати з дитиною. Коли говориться про взаєморозуміння, емоційний контакт між дітьми і батьками, мається на увазі деякий діалог, взаємодія дитини і дорослого.

Діалог . Головне у встановлені діалогу - це спільний потяг до загальної мети, спільне бачення ситуації, спільність у напрямку дій. Мова йде не про обов*язковий збіг поглядів і оцінок. Найчастіше точка зору дорослих і дітей різна, що цілком природно при розходженнях досвіду. Однак першорядне значення має сам факт спільної спрямованості до вирішення проблем. Дитина завжди повинна розуміти, якими цілями керується батько в спілкуванні з ним. Дитина, навіть у найменшому віці, повинна ставати не об*єктом виховних впливів, а союзником у загальному сімейному житті, навіть її творцем. Саме тоді, коли дитина бере участь у загальному житті родини, розділяючи всі її цілі та плани, зникає звичне виховання, поступаючись місцем справжньому діалогу.

Прийняття. Крім діалогу для вселення дитині відчуття батьківської любові необхідно виконувати ще одне надзвичайно важливе правило. Психологічною мовою ця сторона спілкування між дітьми і батьками називається прийняттям дитини. Під прийняттям розуміється визнання права дитини на властиву їй індивідуальність, несхожість на інші,у тому числі несхожість на батьків. Приймати дитину – значить затверджувати неповторне існування саме цієї людини, із усіма властивими їй якостями. Насамперед, необхідно з особливою увагою відноситися до тих оцінко, які постійно висловлюють батьки в спілкуванні з дітьми. Варто категорично відмовитися від негативних оцінок особистості дитини і властивих їй якостей характеру. На жаль, для більшості батьків стали звичними висловлювання типу: «От безглуздий! Скільки разів пояснювати, негідник!», «Так навіщо ж я тебе на світ народила, упертюх!», «Любий дурень на твоєму місці зрозумів би, як зробити!». Усім майбутнім і нинішнім батькам варто дуже добре розуміти, що кожне таке висловлювання, яким би справедливим по суті воно не було, якою би ситуацією не викликалося, робить серйозну шкоду контакту з дитиною, порушує впевненість у батьківській любові! Необхідно виробити для себе правило не оцінювати негативно самої дитини, а критикувати тільки невірно здійснену дію чи помилковий, необдуманий вчинок. Формула істинної батьківської любові, формула прийняття – це не «люблю,тому що ти – гарний», а «люблю, тому що ти є, люблю такого, який є».